Головна Статті Нові та традиційні вектори діяльності православного духовенства Волині другої половини 30-х рр. ХХ ст.:, в контекстi ...
Головне меню
Новини
Публікації
Лічильник відвідуваності


Технічна підтримка:
Нові та традиційні вектори діяльності православного духовенства Волині другої половини 30-х рр. ХХ ст.:, в контексті безперервності місіонерства з часу Хрещення Руси-України .

Добавлено: вівторок, 4 червня 2013, 20:21

     В статті зроблено аналіз традиційних та нових векторів просвітницької та соціальної діяльності православного духовенства Волині другої половини 30- х рр. ХХ ст., як продовження традицій православного місіонерства.

     Ключові слова: православні клірики, консисторія, культурно-просвітницька діяльність, місіонерство, катехизація, євангелізація, проповідь, благодійність, парафія, віряни, школа.

     Сучасний духовний розвиток, культурно-освітній поступ України неможливий без активної участі в ньому православних кліриків, котрі з часу Хрещення Русі уже продемонстрували високий рівень громадянської свідомості, відповідальності перед суспільством. Окремий внесок у ці здобутки зробили священнослужителі Волині у другій половині 30-х рр., незважаючи на корективи польської церковної політики. Оцінка їх діяльності знайшло фрагментарне висвітлення у дослідженнях І. Власовського [1], Мулика-Луцика [2], Т. Міненка [3], І. Скакальської [4]. Однак, більше точне визначення внеску духовенства в культурно-освітнє життя краю другої половини 30-х рр. важливе для характеристики історичного періоду й з точки зору використання досвіду.

     У 1935-1939 рр. священнослужителі Волині реалізовували традиційні та нові вектори просвітницької роботи серед пастви. До нових зараховуємо участь у роботі Братства православних богословів у Польщі. Братство засновано 24 березня 1934 р. й об’єднувало почесних членів правлячого та вікарних єпископів Волинської єпархії [5, 2-3]. Дійсними членами Братства рахувались митрофорний протоієрей М. Борецький, о. Ф. Боришкевич, о. В. Бухало, архімандрит Митрофан (Гутовський), о. Д. Сайкович, о. В. Лопухович, о. Г. Лотоцький, о. І. Матюха та інші випускники православного богословського відділу Варшавського університету. Для Волині, де не функціонував жоден вищий навчальний заклад, така громадська інституція не лише підвищувала інтелектуальний рівень православного духовенства, створювала креативне середовище, але й спонукала членів братства віддавати знання вірним за посередництвом проповідей, індивідуальних бесід, публікацій у пресі. Ріст кількості кліриків із вищою богословською освітою безпосередньо впливав на стан й ефективність просвітницької роботи.

     Окрім просвітницької праці духовенство практикувало й просвітницько-благодійну роботу. Цей напрямок втілювався в низці доброчинних акцій. Братія Яблочинського монастиря у другій половині = 30-х рр. продовжувала традицію благодійництва. З дозволу першоієрарха Православної автокефальної церкви в Польщі митрополита Діонисія (Валединського) з літа 1934 р. у стінах монастиря відкрито дитячу літню колонію для найбідніших малолітніх мешканців Варшави. На оздоровлення протягом одного літнього місяця прибуло 10 хлопчиків і 23 дівчинки [6, 304]. Перебування в літньому таборі поряд із відпочинком містило заняття із вивчення Святого Письма, катехизації дітей.

     Організація допомоги соціально вразливим верствам населення в дусі євангельської підтримки мало місце у повітовому Рівному. Щороку на різдвяні свята духовенство спільно із громадськими активістами при підтримці органів місцевого самоуправління організовувало допомогу бідним. У січні 1935 р. Рівненська міська управа виділила місцевій організації Товариства Петра Могили частину коштів для проведення доброчинно-просвітницької акції. 50 злотих від міської управи спільно із громадським коштами витрачено на святкову допомогу найбіднішим. Окремо звернуто увагу духовенством і вірними на незаможних дітей міста. Для них встановлено новорічну ялинку й організовано святкування [7, 3].

     Поряд із індивідуальними й груповими просвітницькими ініціативами православних кліриків у січні 1935 р. Волинське єпархіальне зібрання духовенства і мирян схвалило пропозицію Волинської духовної консисторії про видання власного єпархіального органу. Окремо зазначено, що зібрання вважає доцільним аби кошти з місіонерського фонду використовувались для видання літератури, необхідної в місіонерсько-проповідницькій і законовчительській роботі духовенства. Передбачалось, що буде фінансовано друк популярних видань: листів, брошур, пам’яток для народу [8, 53]. Такі рішення надавали нормативну й фінансову підтримку культурно-просвітницьким проектам духовенства.

     Паралельно з іншими напрямами культурно-просвітницької роботи волинські клірики дбали про ефективність традиційної форми виховання шкільної молоді – законовчительство. Цьому питанню присвячено окреме засідання Волинського єпархіального зібрання 1935 р. Через відсутність оптимальної програми для шкільного курсу Закону Божого уроки були малоефективними й не могли привернути уваги дітей. Після обговорення делегати церковного з’їзду вирішили розробити курси, пристосовані до вимог часу. Було враховано необхідність викладати курс українською мовою. Для цього доручено фаховим силам написати нові підручники, надрукувати їх і зробити доступними для населення й законовчителів.

     Демократизація церковного управління на Волині безпосередньо вплинула й на діяльність вже створених церковно-громадських інституцій. Зокрема, Богословська секція при Товаристві імені митрополита Петра Могили демонструвала активність. Під час Загальних зборів секції 7 лютого 1935 р. внесено пропозицію видавати українські листівки у національно-історичних кольорах [9, 1]. Професор В. Федоренко запропонував створити при інституції бібліотеку. Наголосимо, що Богословська секція об’єднала у своїх рядах кращих представників волинського духовенства й активу мирян. Такі ініціативи доповнювали кроки кліриків й сукупно могли дати вагомий результат.

     Ситуативно ініціатива культурно-просвітницької роботи духовенства належала єпархіальній владі. У квітні 1935 р. Волинська духовна консисторія вкотре нагадувала парафіяльним клірикам про необхідність протипожежної пропаганди і страхування. Наближалось літо і церковна влада звертала увагу кліриків на актуальність заходів із запобігання пожежам. ВДК наказувала священикам амвонів під час проповідей роз’яснити населенню усю небезпеку і трагічні наслідки підпалів [10, 108]. Другою складовою протипожежних заходів консисторія вважала страхування майна. Також, активне духовенство виступало проти вживання волинським селянством алкоголю і тютюну. Отець С. Гаюк у статті «Будемо ширити тверезість», яка побачила світ 15 червня 1935 р. у журналі «Церква і нарід» закликав колег священиків боротись із цим гріхом [11, 194]. Єпархіальний часопис надходив в усі парафіяльні бібліотеки Волині й був ефективним інструментом впливу на свідомість громадян.

     З метою використання кращих зразків досвіду братських православних церков в освітній та доброчинній ділянках офіціоз Варшавської митрополії журнал «Воскресное чтение» публікував інформацію з їх життя. В Олександрійській церкві у середині 30-х рр., незважаючи на незначну кількість релігійних громад, виходили друком три журнали, видавали брошури і релігійно-моральні листки для вірних. Окремо церковна влада дбала про розвиток паломництва й забезпечення прочан житлом і харчування. Так, для незаможних паломників при патріархії функціонував притулок, діяли православні благодійні установи та організації [12, 180]. Інформацію про це, як своєрідний дороговказ для православного духовенства Польщі, опублікувало «Воскресное чтение».

     Після змін в керівництві Волинською єпархією також активізувала роботу Луцька комісія перекладу св. Письма і богослужбових книг, котра наприкінці липня 1935 р. провела 8 інтенсивних зсідань. Під час них переглянуто і звірено переклади чину хрещення, миропомазання, похорону, вінчання, сповіді і причастя [13, 363]. У такий спосіб відкрито шлях виданню богослужбових чинів українською мовою і глибшої християнізації волинського православного населення. Ріст національної свідомості волинян вимагав україномовної богослужбової й богословської літератури. Отже, відповіддю на потреби парафіян стала перекладацька робота волинських кліриків і церковно-громадських діячів.

     Окрім освітніх ініціатив, спрямованих на традиційний, православний, сегмент суспільства клірики реагували на загальнодержавні запити. Так, проблему розвитку народних шкіл у Волинському воєводстві польська влада намагалась вирішити також з допомогою громадської ініціативи. Волинський воєводський комітет Тижня народної школи з метою привернення уваги суспільства до стану освітніх закладів краю запланував провести збір коштів для Товариства підтримки будови народних шкіл упродовж 2-9 жовтня 1935 р. Оскільки понад дві третіх населення воєводства становили православні влада звернулась за підтримкою до Волинської духовної консисторії. З благословіння архієпископа Олексія (Громадського) журналі «Церква і нарід» було опубліковано відозву воєводського комітету товариства [14, 436-437]. Консисторія також закликала священиків єпархії «як особистою діяльністю й прикладом, так і закликом до вірних, прийняти найширшу участь в організації Тижня народньої школи» [15, 436]. І хоча на Волині у середині 30-х рр. не було жодної державної української школи духовенство не могло проігнорувати.

     У низці випадків індивідуальна ініціатива кліриків у громадській діяльності була прикладом для іншим. Священик М. Лащук у с. Чесніки Грубешівського повіту у середині 30-х рр. завдяки авторитету й активній громадянській позиції головував у наглядовій раді місцевої української кооперативи «Промінь» [16, 47]. Крім цього священик, за інформацією повітового староства, використовував викладання Закону Божого для того щоб навчити місцевих дітей читати і писати українською, а не для релігії. Окрім цього священик як урядовець цивільного стану давав новонародженим українські імена, чим також сприяв формуванню серед населення національної ідентичності. Очевидно, що такі священики потрапляли в поле зору польської поліції і не могли довго затриматись на одній парафії, однак їх приклад надихав інших.

     З часом кількість ініціативних кліриків зростала, а результати їх праці в культурно-освітній царині давали вагомі результати.. У рамках духовних бесід, ініційованих Товариством імені митрополита Петра Могили у Рівному, 11 листопада 1935 р. о. Ю. Шумовський виголосив реферат «Приготування людства до прийняття Христа та початки християнства» [17, 2]. У грудні Волинська духовна консисторія обіжником нагадувала парафіяльному духовенству про необхідність догляду за придорожніми хрестами [18, 47]. Про взаємозв’язок морального і культурного становища у парафії із поведінкою настоятеля писав у статті «Ми і нарід» священик Д. Чирський [19, 37-39]. Ці приклади свідчили про очевидну тенденцію серед пастирів нового покоління до дієвої позиції в просвітницькій місії серед вірних.

     Тому органічним стало рішення волинської єпархіальної влади підтримувати ініціативи українських громадських освітніх інституцій. Архієпископ Олексій (Громадський) схвалив доброчинну роботу Товариства «Українська школа» на еміграції при Головній Управі Українського Центрального Комітету в Польщі. Це сталося наприкінці березня 1936 р. У відповідь на прохання управи товариства єпархіальний архієрей благословив опублікувати інформацію про збір коштів для дітей емігрантів, а також доручив Волинській духовній консисторії через благочинних повідомити священикам про акцію. У випадку зацікавлення громадянства збір грошей мали проводити за підписними листами [20, 258]. Тоді ж Волинська духовна консисторія роз’яснила духовенству, що у потрібних випадках необхідно йти назустріч побажанням парафіян і відправляти панахиди українською мовою по Тарасові Шевченкові та іншим діячам українського народу без окремого кожен раз на це дозволу єпархіальної влади [21]. З цього випливало, що вшанування видатних просвітителів України є зрозумілою справою і повинне відбуватись в автоматичному режимі. Цим рішення церковна влада відмінила дискримінаційні рішення Синоду РПЦ, якими українські національні і культурні діячі мали статус нонграта.

     Нормативне закріплення освітніх ініціатив духовенства продовжено під час роботи Волинського єпархіального зібрання духовенства і мирян у лютому 1936 р. Однією із ухвал рекомендовано створити парафіяльні бібліотеки. Рішення знайшло відгук серед громадськості. Один із таких опубліковано у журналі «Церква і нарід». Професор Борис Подільський звернув увагу читачів на важливість створення бібліотек християнської літератури для дітей [22, 299]. Автор твердив, що вести бібліотеку повинен парафіяльний священик або псаломщик, а пізніше і відповідальний парафіянин. Для полегшення праці організаторів бібліотек Б. Подільський подав список українських книг, які рекомендовані міністерством віросповідань і освіти для дитячих книгозбірень загальних шкіл [22].

     У середині 1936 р. про досягнення звітувала Крем’янецька підкомісія перекладу Св. Письма і богослужбових книг українською мовою. Результати виявились вагомими і митрополит Діонисій як голова комісії висловив подяку професору М. Кобрину «за віддану працю над перекладами» [23, 414]. М. Кобрин працював над перекладом псалмів. А вже протягом 27 липня – 5 серпня того ж року єпископ Полікарп (Сікорський) і Михайло Кобрин завершили переклад чинів соборування хворого, похорону священика, малого освячення води та молебня перед початком шкільної науки. Ними завершено переклад найбільш вживаних чинів требника [24, 545]. Таким чином, у 1936 р. волинське духовенство забезпечило найважливішими україномовними чинами потреби парафіяльного духовенство у відправах рідною мовою. Такий крок сприяв глибшій християнізації волинян, формування усвідомленої релігійної позиції.

     На пастирському зібранні у Луцьку 14 вересня 1936 р. під головуванням єпископа Полікарпа (Сікорського) серед інших тем обговорено питання пастирських бесід. Виконуючи постанову, 1 листопада у Луцькому соборі після вечірні з акафістом першу бесіду провів протоієрей С. Грушко. Планувалося, що наступним буде протопресвітер П. Пащевський [25]. Така форма духовного просвітництва, за задумом кліриків, мала сприяти поширенню серед вірних релігійних знань, роз’яснювати складні моменти православного богослів’я.

     Яскравим прикладом просвітницької праці священика-ученого стала діяльність о. Юрія Шумовського. Він не лише здобув богословську освіту, але й фах археолога – єдиний приклад на усю Волинсько-Крем’янецьку єпархію. Вболіваючи за збереження пам’яток минулого священик опублікував кілька статей у єпархіальному часописі «Церква і нарід». Дописом «Археологічні памятки Волині та спосіб збереження їх» автор намагався пояснити важливість своєчасного виявлення і елементарного збереження предметів матеріальної культури наших далеких предків [26]. Отець Шумовський також дав схематичну класифікацію пам’яток, особливу увагу звернув на кераміку, знаряддя праці, прикраси. Закінчуючи статтю, він висловлював сподівання, що справою зацікавляться пан-отці і вдасться зібрати і зберегти цінні пам’ятки доісторичного минулого [27, 659]. Цим пропонувалось священикам вийти за межі церковної роботи і стати лідерами культурно-освітнього процесу, коли саме православні клірики будуть лідерами гуманітарної сфери.

     Окремим вектором культурно-просвітницької діяльності кліру Волині можемо вважати кількість священиків – керівників Просвітянських хат Волинського українського об’єднання. У Рівненському повіті на кінець 1936 р. нараховували 42 інституції. Лише чотири із них очолювали священики: Томахів (о. Олександр Сагайдаковський), Олександрія (о. Лілякевич), Річиця (о. Серафим Бичковський) та Симонів (о. Черетянко) [28, 1-2]. Постійно вимагало активності від своїх членів і Товариство Петра Могили. У відозві до православного духовенства і громадянства управа товариства закликала ширити і поглиблювати у свідомості вірних православну віру, дбати про її добро, освідомлювати громадянство стосовно виборів у парламент, дбати про внутрішній і зовнішній авторитет церкви.

     Однак, не всі ініціативи знаходили розуміння і підтримку серед священиків. У лютому 1937 р. Волинська духовна консисторія змушена нагадати священикам про оподаткування у Фонд оборони [Польської] держави. Не усі парафіяльні ієреї своєчасно і в повному обсязі внесли гроші у фонд, що затримувало загально-єпархіальний звіт [29, 177-178]. Тоді ж нового розвитку набула справа парафіяльних бібліотек. Консисторія констатувала, що у багатьох парафіях настоятелі не звертають уваги на відповідне збереження бібліотечного майна, не ведуть каталогів, пропадають цінні примірники, іноді при переміщенні священик забирає із собою частину книг і журналів, вважаючи їх власністю [30, 220]. Наказом від 23 лютого ВДК розпорядилась через благочинних настоятелям: завести каталог книг і журналів при кожній церкві; відреставрувати усі пошкоджені видання; у випадку переміщення настоятеля усі книги передавати під розписку. Для посилення просвітницької праці парафіяльного духовенства Волинський єпархіальний місійний комітет здійснював видавництво відповідної літератури. У березні 1937 р. «Церква і нарід» повідомляв про друк праці Михайла Кобрина «Про Святе Передання» та Івана Власовського «Сучасний український євангелицький рух» [31, 186].

     Рішення про друк Напрестольного Євангелія українською мовою прийняв Священний Синод Православної церкви в Польщі на сесії 26 лютого – 3 березня 1937 р. Такий крок зроблено на прохання Товариства Петра Могили. Та ж інституція організувала перші на Волині курси для неписьменних і малописьменних дорослих. Чотири рази на тиждень увечері у приміщенні Луцької української гімназії збиралось 60 осіб. Закон Божий на курсах викладав о. Олег Мільков [32, 228]. Наступним кроком активізації діяльності Товариства Петра Могили стало рішення про видання періодичного органу журналу «Шлях». Про це ішлося на засіданні управи товариства 25 березня 1937 р. [33, 93].

     Польська влада намагалась заохочувати про урядову громадську і просвітницьку працю духовенства. Розпорядженням президента Польщі, опублікованим 21 серпня 1937 р., золотим хрестом заслуги відзначено благочинного третьої округи Ковельського повіту, протоієрея Павла Лясковського [34, 593]. А вже у вересні консисторія закликала духовенство взяти участь у Світовому дні ощадності, який вкотре ініціювала Рада центрального ощадничого комітету в Речі Посполитій. Єпархіальна влада рекомендувала духовенству співпрацювати із місцевими комітетами, а в неділю 31 жовтня після відправи виголосити відповідну проповідь із поясненням вірним ідеї ощадності як християнської чесноти і підстави моральності у житті.

     Схему успішної культурно-просвітницької і благодійної діяльності священика подав у статті о. Павло Прокопович, котра побачила світ у грудні 1937 р. Отець пропонував розпочати із створення кредитного товариства, згодом кооперативи, молочарні, інших громадських установ [35, 848-849]. Зароблені авторитет і гроші дозволили б здійснювати благодійну і просвітницьку працю у парафії.

     Діяльність богословської секції Товариства Петра Могили набула значних масштабів, насамперед, у видавничій справі. Так, станом на 1 січня 1938 р. на складі секції знаходилось україномовних видань: молитовників – 8910 примірників, чину похорону – 840, нот літургії – 815, Св. Євангелія – 428, нот панахиди – 185, чину шлюбу – 160 і чину хрещення і миропомазання – 100 екземплярів [36, 28]. Успіх курсів для неписьменних та малописьменних спонукав Товариство Петра Могили відкрити такі ж у січні 1938 р. Так, акцент зроблено на навчанні ручній праці [37, 14]. А вже у лютому інституцією ініційовано закладення книгозбірні з релігійно-філософською та церковно-історичною літературою [38, 22]. За благословінням звернулись до архієпископа Волинського і Крем’янецького Олексія (Громадського) [39, 35] та митрополита Варшавського і всієї Польщі Діонисія (Валединського) [40, 74]. Обидва архієреї благословили ідею на втілення, а Олексій (Громадський) навіть пообіцяв віднайти примірники для бібліотеки у власній збірці.

     Весною 1938 р. громадська активність духовенства знайшла вираз у закладенні церковного саду. Настоятель парафії с. Томахів Рівненського повіту о. П. Робітницький ініціював посадку дерев на території старого сільського кладовища. І 23 березня громада посадила 88 саджанців [41, 477].

     Обмеження просвітницької діяльності у межах церкви спонукала духовенство і мирян створювати нові інституції. Так, 23 листопада 1938 р. у Луцьку проведено загальні збори Видавництва імені князя Костянтина Острозького [42, 14]. Однак, зміна державної політики стосовно Православної церкви в Польщі стала причиною припинення видання органу Волинської єпархії журналу «Церква і нарід». Кліриків позбавили важливого джерела інформації, впливового інструмента мобілізації духовенства.

     Отже, друга половина 30-х рр. ХХ ст. показала, що волинські клірики поряд із традиційними, які сягають своїм корінням часу Хрещення Руси-України, практикували нові вектори культурно-освітньої діяльності. Традиційними напрямами залишались церковно-парафіяльні школи і школи грамоти. Новими стали участь у загальнодержавних і корпоративних освітніх і доброчинних проектах. Викладання Закону Божого, публічні лекції, боротьба з алкоголізом і тютюнопалінням, співпраця із церковними і світськими часописами, «Просвітою», дозволили духовенству досягти значних успіхів у праці та місіонерстві.

Посилання

     1. Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви: В 4 т., 5 кн. - Нью-Йорк; Київ; С.Бавнд Брук: Українська автокефальна православна церква, 1990. – Т.4., кн. 2.

     2. Савчук С, Мулик-Луцик Ю. Історія Української греко-православної церкви в Канаді. У 5 т. Т. 1: Київська церковна традиція українців Кана¬ди. — Вінніпег: Накладом Вид. Спілки "Екклезія", 1984. – 616 с.

     3. Міненко Т. Православна церква в Україні під час другої світової війни 1939 – 1945, (Волинський період). – Вінніпег-Львів: Видавництво Львівського музею історії релігії «Логос», Колегія Св. Андрія, 2000. – Т. 1. – 392 с.

     4. Скакальська І. ВІДОМІ ПОСТАТІ КРЕМЕНЕЦЬКОЇ ДУХОВНОЇ СЕМІНАРІЇ. 20–30-Х РОКІВ ХХ СТ.

     5. Из жизни братства // Вестник Братства православных богословов в Польше. – 1934. - № 2. – июль-декабрь. – 82 с. – С. 1-10

     6. Воскресное чтение. – 1934. – № 27. – 15 июля. – С. 304.

     7. Українська нива. – 1935. – Ч. 1-2. – 7 січня. – С. 3.

     8. Волинське єпархіальне зібрання. Ухвали Єпархіального зібрання на пленумі 30 січня 1935 р. на підставі протоколу Місійно-освітньої комісії // Церква і нарід. – 1935. – Ч. 2. – 1 квітня. – С. 52-56.

     9. ДАВО, ф. 63, оп.1, спр.16, арк.1.

     10. У справі взаємного забезпечення від пожарів. До все чесного духовенства Волинської єпархії // Церква і нарід. – 1935. – Ч. 3-4. – 15-28 квітня. – С. 108-109.

     11. Гаюк С., священик. Будемо ширити тверезість // Церква і нарід. – 1935. – Ч. 7. – 15 червня. – С. 191-194.

     12. Воскресное чтение. – 1935. – № 14. – 28 июля. – С. 180.

     13. Церква і нарід. – 1935. – Ч. 12. – 1 вересня. – С. 363.

     14. Церква і нарід. – 1935. – Ч. 14. – 1 жовтня. – С. 436-437.

     15. Про участь духовенства в організації Тижня Народньої Школи // Церква і нарід. – 1935. – Ч. 14. – 1 жовтня. – С. 436.

     16. Українська нива. – 1934. – Ч. 35-36(440-441). – 18 листопада. – С. 2.

     17. Церква і нарід. – 1936. – Ч. 1-2. – 1-15 січня. – С. 47-48.

     18. Чирський Дмитро, свящ. Ми і нарід // Церква і нарід. – 1936. – Ч. 1-2. – 1-15 січня. – С. 37-39.

     19. Церква і нарід. – 1936. – Ч. 7-8. – 1-15 квітня. – С. 258.

     20. Наказ Волинської духовної консисторії всечесному духовенству Волинської єпархії, № 4955, 26 березня 1936 р. // ВКМ, РА-3878, КВ-49277

     21. Подільський Борис, професор. Парафіяльні бібліотеки як засіб виховання нашого молодого покоління // Церква і нарід. – 1936. – Ч. 7-8. – 1-15 квітня. – С. 228-230.

     22. Подільський Борис, професор. Парафіяльні бібліотеки як засіб виховання нашого молодого покоління (Продовження) // Церква і нарід. – 1936. – Ч. 9. – 1 травня. – С. 287-291.

     23. Церква і нарід. – 1936. – Ч. 12-13. – 15 червня-1 липня. – С. 414.

     24. Церква і нарід. – 1936. – Ч. 17. – 1 вересня. – С. 545.

     25. З волинського життя // Українська нива. – 1936. – Ч. 20. – 20 листопада.

     26. Шумовський Ю. М., свящ. Археологічні памятки Волині та спосіб збереження їх // Церква і нарід. – 1936. – Ч. 19. – 1 жовтня. – С. 607-609.

     27. Шумовський Ю. М., свящ. Археологічні памятки Волині та спосіб збереження їх (Закінчення) // Церква і нарід. – 1936. – Ч. 20. – 15 жовтня. – С. 657-659.

     28. ДАРО, ф.30, оп.20, спр.841, арк.1-2.

     29. Церква і нарід. – 1937. – Ч. 5. – 1 березня. – С. 177-178.

     30. Церква і нарід. – 1937. – Ч. 6. – 15 березня. – С. 220.

     31. Церква і нарід. – 1937. – Ч. 5. – 1 березня. – С. 186.

     32. Курси Товариства ім. Петра Могили в Луцьку // Церква і нарід. – 1937. – Ч. 6. – 15 березня. – С. 228.

     33. ДАВО, ф. 63, оп.1, спр.2, арк.93.

     34. Церква і нарід. – 1937. – Ч. 17. – 1 вересня. – С. 593.

     35. Прокопович Павло, прот. Пастир і суспільне життя // Церква і нарід. – 1937. – Ч. 24. – 15 грудня. – С. 848-855.

     36. ДАВО, ф. 63, оп.1, спр.16, арк.28.

     37. Шлях. – 1938. – № 2. – лютий. – С. 14.

     38. Шлях. – 1938. – № 3. – березень. – С. 22.

     39. ДАВО, ф. 63, оп.1, спр.4, арк.35.

     40. ДАВО, ф. 63, оп.1, спр.20, арк.74.

     41. Церква і нарід. – 1938. – Ч. 11. – 1 червня. – С. 477.

     42. Шлях. – 1938. – № 12(20). – грудень. – С. 14.

    

Підготував: митр. прот. Тарас Волянюк
проректор з науково-методичної роботи РДС

За достовірність даної інформації, відповідальність несе автор!!!
Благодійність
Рекомендуємо відвідати:





Design&project
Yevgen Antonyuck