Головна Статті Совість – суддя і викривач провин людини
Головне меню
Новини
Публікації
Лічильник відвідуваності


Технічна підтримка:
Совість – суддя і викривач провин людини.

Добавлено: вівторок, 6 грудня 2011, 10:51

     «Від совісті нікуди не втечеш», - так говорить народна мудрість. І це правда. Як би християнин, не намагався приховати вчинений злочин, совість завжди звинувачуватиме його, докоряючи за вчинений гріх, позбавляючи спокою.

     Нема нічого гіршого, ніж гріх. Навіть той, хто легковажно чинить його, хто не шанує своїх батьків або просто людей старших віком, хто вбиває ближнього свого, якщо не рукою, то словом чи недоброю порадою, перелюбствує, привласнює чуже тощо, - той не може спокійно дивитися на тих, кого скривдив. Коли цей грішник іде на сповідь до свого духовного отця – священика, рідко буває так, що він щиро усвідомив свої гріхи і покаявся в них. Здебільшого людина старається надати своїй провині іншого вигляду, намагаючись сховатися за яким-небудь вибачним поясненням. Проте совість присоромлює грішника і картає його, бо вона – голос Божий в серці людини.

     Совість не дає людині спокою за потаємні гріхи, і нерідко, не витримуючи цих докорів, грішник звертається до свого духівника і кається у заподіяних злочинах, шукаючи заспокоєння в щирій сповіді, молитві й святому Причасті. У більшості випадків совість викриває потаємно, бо й самий гріх прихований, і голосу сумління ніхто не чує, крім самого грішника. А в день Страшного Суду Божого совість викриватиме уже відверто. Тоді справдиться Слово Боже: «Нема нічого схованого, щоб не відкрилося, ані таємного, про що б не дізналися»(Лк.12,2). Отже, все, колись і десь зроблене, не буде заховане, коли ми станемо перед лицем Господа слави і праведного Судді нашого: лицемірство, заздрість, ненависть, зрада, осуд ближнього і багато чого іншого.

     Як же треба жити, щоб бути виправданим на суді Божому і уникнути муки пекельної? Відповідь проста. Все життя земне християнинові слід провадити так, щоб совість була чиста. Він повинен жити боговгодно, згідно з заповідями Божими, як жили праведники, що все життя боролися з пристрастями, по хотями гріховними, перемагали гріх, обмиваючи свою совість щирим покаянням, і старалися тримати її в чистоті і правді.

     Християнин, відчувши докори совісті за той чи інший гріх, не відомий іншим, повинен сміливо йти до свого духівника, відкрити йому душу, безбоязно сповідати гріхи, особливо ті, про які нагадує совість, сердечно покаятися і просити пастирської поради, як долати той чи інший порок – гріх. Після всього треба дати перед святим Хрестом і Євангелієм обіцяння більше не повторювати цих гріхів і не затьмарювати ними своєї совісті, почати нове богоугодне життя.

     Звичайно, все це вимагає великих зусиль і праці. Але без праці нічого не буває, «під лежачий камінь вода не потече». Тим більше потрібний християнинові посилений труд над собою в житті духовному, при очищенні совісті, тобто у справі спасіння. Слово Боже нагадує: «Царство Небесне силою береться, і ті, що докладають зусилля здобувають його»(Мф. 11,12).

     Господь наділив людину розумом і вільною волею, вказавши шлях до спасіння – прямування за Христом Спасителем. Пам’ятаючи про вічність небесного блаженства, християнинові треба повсякчас дбати про чистоту своєї совісті і серця, не забуваючи слова Господні: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать»(Мф.5,8). Амінь.

Підготував: прот. Олег Гаркавий

Благодійність
Рекомендуємо відвідати: