Головна Статті Слово про віру
Головне меню
Новини
Публікації
Лічильник відвідуваності


Технічна підтримка:
Слово про віру

Добавлено: субота, 1 лютого 2014, 12:15

     Що таке релігійна віра?

     Віра – це не тільки теоретичне визнання істинності за відомим твердженням, але й живе безпосереднє переконання «і впевненість у невидимому» (Євр. 11, 1). Переконання, яке переходить за межі того, що можна довести фактами. Віра, як і телескоп: з його допомогою око бачить те, чого воно не бачить, коли неозброєне. Так і віра поширює наш внутрішній кругозір, вказує розумові нові надприродні істини і невидиме. Святий Димитрій Ростовський пише: «Не бачимо ми Бога, тому що ніхто не бачив ніде, але, безсумнівно, віруємо, що Бог є , – це і є віра. Не бачимо Спасителя нашого на небі з прославленим тілом, а , безумовно, цьому віруємо, – це і є віра. Не бачимо Бога нашого, всюдисущого і завжди присутнього з нами, але віримо тому, – це і є віра». Це не значить, що віра йде проти очевидних фактів або безсумнівних висновків розуму; віра не тільки не суперечить знанню, а, дістаючи підтвердження від знання, спонукає нас прагнути до поглиблення пізнання.

     Проте, якщо віра у фактах досвіду або розуму знаходить своє підтвердження, внутрішня її сутність є вимогою не тільки розуму, але і всіх сил людського духу, яка змушує шукати Бога, любити Його і простувати до Нього.

     «Боже! – волає Давид. Ти Бог мій, Тебе від ранньої зорі шукаю я; Тебе прагне душа моя, по Тобі знемагає плоть моя, в землі пустій, висохлій та безводній»(Пс. 62, 2). З цього видно, яке важливе значення має віра для людини.

     «Вірою пізнаємо» (Євр. 11, 3), «Ми ходимо вірою, а не видінням» (2 Кор. 5, 7), – говорить св. Апостол Павло. Віра проймає всю сутність людини, будучи основним началом її життєдіяльності. Де є віра, там є і надія. Як навчає апостол , у вірі – основа надії – бо «віра… здійснення очікуваного і впевненість у невидимому»(Євр. 11, 1), а де надія, там терпіння і добродушність у перенесенні скорбот (Євр. 6, 12).

     Безперечно, скорботи не легкі і для віруючого. І християни,наслідуючи Спасителя, часом молять Небесного Отця: «Отче мій! Якщо можливо, нехай обмине мене чаша ця»(Мф. 26, 39). Однак віруючий добровільно передає себе волі Божій, кажучи разом із Спасителем: «Отче Мій, коли не може чаша ця минути мене… нехай буде воля Твоя»(Мф. 26, 42).

     «Як добрий воїн Ісуса Христа» (2 Тим. 2, 3), християнин переносить скорботи мужньо, переконаний у тому, що Господь не пошле йому випробування, переважаючі можливі для нього сили, а при спокусі дасть і силу перенести її (1 Кор. 10, 13). Він знає, що випробування Богом посилається для його ж блага. «Золото, – говорить Премудрий, – випробовується вогнем, а люди угодні Богові, в горнилі приниження»(Сір. 2, 5). Згадаймо праотця Авраама. Якого тяжкого випробування зазнала його віра, коли йому було звелено принести в жертву свого єдиного сина! Згадаймо випробування, послані праведному Іову. Однак, як терпляче і мужнього ці старозавітні праведники переносили свої скорботи! «І всі вони, засвідчені у вірі, не одержали обіцяного, тому що Бог передбачив для нас щось краще, аби вони не без нас досягли досконалості»(Євр. 11, 39-40). І праведники Старого Завіту здалеку бачили обітницю і раділи: «Авраам, отець ваш, – говорить Господь, – радий був би побачити день Мій; і побачив і зрадів»(Ін. 8, 56).

     Яка вражаюча сила віри! Ця сама віра зміцнювала і надихала апостолів під час недуг і трудів, якими супроводжувався апостольський подвиг. «Ми, – говорить апостол Павло, – невідомі, але нас пізнають; нас мають за померлих, а ось ми живі; нас карають, але ми не вмираємо; нас засмучують, а ми завжди радіємо»(2Кор. 6, 9-10). Те, що святий апостол говорив про апостолів, можна сказати про всю початкову Христову Церкву. Непохитну істину сповіщає нам ап.. Павло, коли говорить: «Якщо я говорю мовами людськими і ангельськими… і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання… а не маю любові, – то я ніщо»(1 Кор. 13, 1-2).

     Якщо таке велике значення віри в нашому житті, то чи не повинні ми «випробовувати самих себе, чи у вірі ми» (2 Кор. 13, 1-2).

     Ми покликані Господом через віру до спасіння благовіствуванням апостольським (2 Фес. 2, 13-14). Ми не чули безпосередньо проповіді тих очевидців, котрі бачили втіленого Сина Божого, але належимо до Церкви, котра свято охороняє апостольське передання. Це та віра, закликом до якої Господь почав і закінчив Своє самовіддане служіння: «Це є перемога, яка перемогла світ, – віра наша» (1 Ін. 5, 4). Віра наша це – коштовна перлина, яку, щоб придбати, за притчею Христовою, багач продає всі свої інші скарби.

     Апостол Павло говорить: «Пильнуйте, стійте у вірі, будьте мужні, тверді» (1 Кор. 16, 13). Але стояти твердо у вірі можна, перебуваючи у Христовій Церкві, живому благодатному союзі душ християнських. В Церкві ми разом радіємо і плачемо, тут кожного навчає інший і всі живуть одним спільним духовним життям. Воно виходить від самого Джерела життя, і те, про що колись Сам Ісус Христос благав Отця Свого Небесного, волаючи до Нього: «Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть у Нас єдине» (Ін. 17, 21), – здійснюється видимо на землі. І ми молимо Господа, щоб Він з’єднав нас всіх у святій Своїй, Соборній і Апостольській Церкві і намножив «у нас віру» (Лк. 17, 5). Амінь.

Підготував: прот. Олег Гаркавий.

За достовірність даної інформації, відповідальність несе автор!!!
Благодійність
Рекомендуємо відвідати:





Design&project
Yevgen Antonyuck