Головна Статті 24 липня Рівноапостольної Ольги, великої княгині Київської, у святому хрещенні Єлени
Головне меню
Новини
Публікації
Лічильник відвідуваності


Технічна підтримка:
24 липня Рівноапостольної Ольги, великої княгині Київської, у святому хрещенні Єлени

Добавлено: четвер, 28 липня 2016, 12:15

Розповідь про Рівноапостольну Ольгу розпочнемо словами преподобного Нестора літописця із його «Повісті минулих літ»: «Ця (Ольга) була передвісницею християнської землі, як вранішня зоря перед сонцем і як зірниця перед світом. Вона бо сіяла, як місяць уночі. Так вона між невірних людей світилася, як перло в багні, бо були вони закаляні гріхом, не омиті святим

хрещенням, а вона омилася святою купіллю, скинула з себе гріховну одіж ветхого чоловіка Адама і в нового Адама втілилась, що ним є Христос»

Серед українських православних святих княгиня Ольга особливо шанована як перша жінка - володарка держави, яка перша від українського народу стала святою

По-різному пояснюють її походження та місце народження. За одними відомостями вона була правнучкою новгородського князя Гостомисла. Народилася й дитинство своє провела в селі Вибути, недалеко від Пскова. Теперішнього Пскова, бо на той час його ще там не було, але це були землі Київської держави.

Батьки Ольги були язичниками, однак з дитинства прищепили їй правила чесного й розумного життя, яких дотримувалися самі. Давнє передання розповідає про її першу зустріч з майбутнім чоловіком - князем Ігорем з роду Рюриковичів. Молодий князь прибув з Києва до своїх володінь і мав потребу перебратися на протилежний берег річки Великої. Покликавши перевізника, він приємно здивувався, що в човні виявилася дівчина, та ще й дивної вроди. Запалала в князя похіть і став він схиляти красуню до гріха. Та не такою була вона: не лише вродливою, але й розумною і цнотливою. Присоромивши Ігоря, нагадала йому про князівське достоїнство володаря і судді, який має бути світлим прикладом добрих справ для своїх підданих. А як прийшов йому час вибирати собі наречену, то згадав він свою зустріч з Ольгою, і послав у землю Псковську свого родича привезти її до Києва. І в 903 р. князь на ній одружився.

У Лаврентіївському списку «Повісті минулих літ» преподобного Нестора говориться трохи по-іншому: «…приведе собі жену от Плескова іменем Ольгу». Річ у тому, що відомий дослідник православно-словянської старовини архімандрит Аеонід ще в XIX ст. стверджував, що мова йде про болгарське місто Плесков. Досліджуючи літописи ХІ віків, отець Аеонід зрозумів, що княгиня Ольга була родом з Болгарії з міста Плескова, заснованого ще Костянтином Великим, і за походженням була болгарською княжною. Теперішній Псков був заснований за бажанням княгині Ольги і названий Плесковим на честь її «малої батьківщини». Своє дослідження отець Аеонід підтверджував ще й тим, що духовним наставником і постійним супутником до кінця її життя був пресвітер і чернець Григорій, також болгарин. А ще й тим, що син княгині Ольги Святослав особливо тяжів до Болгарії, навіть замість Києва бажав жити в Переяславці Болгарському.

Але факт залишається фактом: до Києва княгиню Ольгу привезли в 903 році з Плескова, гарну й привабливу, горду й мудру, яка стала дружиною київського князя Ігоря. Після весілля князь Ігор відправився у довгостроковий військовий похід на Грецію, а коли повернувся, то став батьком - народився син Святослав. Хоч і виховувала його мати у язичницькому середовищі та хоч і залишився він язичником, але для християн він був надто толерантним правителем.

У 948 році князь Ігор обходив свої володіння з метою контролю за збором державної данини в натуральному вигляді, з цього приводу виник у нього конфлікт з древлянами, який завершився досить трагічно - князя було вбито. Сильна волею вдова міцно взяла княжу владу у свої руки. Звичайно, будучи язичницею вона не могла не помститися за смерть свого чоловіка. Так воно й сталося. Два посольства древлян у Києві були піддані мученицькій смерті, потім 5 тисяч війська було знищено під стінами їхньої столиці - Іскоростенем. Наступного року Ольга з військом знову стояла під стінами Іскоростеня і спалила його дотла.

Оскільки син Святослав був ще неповнолітнім, вся повнота влади залишалася на княгині Ользі. Управляючи Київською державою, вона постійно проявляла велику мудрість, централізувала державне управління з допомогою системи «погостів», одного із видів сільських громад. У керівництві поводилася як сильний і розумний чоловік. Підтримувала дружні стосунки зі Сходом - Візантією, куди їде з візитом до правителя наймогутнішої і найкультурнішої на той час держави - Візантії - імператора Константина Багрянородного. До Константинополя її супроводжував величний флот. Це була й дипломатична місія, і демонстрація могутності Київської держави, і релігійне паломництво. Саме останнє було найважливішим для її душі.

На прикладі Візантії Ольга чітко побачила, як, турбуючись за державне і політичне життя, треба багато уваги приділяти життю духовному, релігійному. У столиці Візантії Ольга в 955 р. приймає хрещення від патріарха Феофілакта. Хрещеним батьком був сам імператор Візантії Константин Багрянородний. Саме це й стало підставою для щасливої Ольги відмовити імператору вийти за нього заміж. Вдруге виходити заміж княгиня не збиралася, жила у чистому вдівстві і берегла княжу владу для свого сина Святослава.

У хрещенні Ольга отримала ім’я святої Олени, матері імператора Костянтина, яка знайшла в Єрусалимі Животворящий Хрест Господній. Саме з його частини було вирізано й зроблено менший хрест, яким Вселенський Патріарх благословив новохрещену княгиню Ольгу. І був на ньому такий напис: «Обновися Руська земля Святим Хрестом, його ж прийняла Ольга, благовірна княгиня».

Та все ж таки не всі питання розв’язала Ольга у Константинополі. Не змогла вона схилити імператора до згоди на шлюб свого сина Святослава із його дочкою. Не змогла вона домовитися про відновлення у Києві митрополії, яка існувала вже при Аскольдові. Повернувшись додому, свята Ольга зайнялася поширенням віри Христової серед народу Київської держави. Вона збудувала в Києві церкву в ім’я святителя Миколая, у Вітебську (тепер Білорусія) церкву Благовіщення Пресвятої Богородиці, започаткувала встановлення придорожних хрестів, які так і називаються Ольжиними. Збереглася до нашого часу каплиця у Пскові, яка за переданнями була збудована на місті такого хреста.

На старість вона почала передавати свою владу синові, який мріяв про створення великої Руської держави від Дунаю до Волги, відроджував язичництво, тому на схилі життя Ольга пережила багато скорбот. Але вона змогла виховувати та вчити своїх онуків Ярополка, Олега та Володимира християнської віри. Саме останній покладе кінець язичництву і перетворить Русь-Україні на тогочасну розвинуту державу.

Перед смертю вона заповідала поховати її за християнським звичаєм і 24 липня, прийнявши Тіло і Кров Спасителя відійшла до Бога 969 р. Відомо, що після спорудження рівноапостольним князем Володимиром Десятинної церкви, святі мощі княгині Ольги були урочисто перенесені до неї. Після зруйнування Церкви подальша їх доля невідома. Свята Рівноапостольна княгиня Ольга була канонізована в 1547 році.

За матеріалами книги Бориса Самбора
«Святі землі української»
підготував диякон Віталій Кузін,
клірик Свято Успенської Церкви міста Здолбунів,
проректор Рівненської духовної семінарії.


За достовірність даної інформації, відповідальність несе автор!!!
Благодійність
Рекомендуємо відвідати:





Design&project
Yevgen Antonyuck