Головна Проповіді Проповідь в 4 неділю по П’ятидесятниці
Головне меню
Новини
Публікації
Лічильник відвідуваності


Технічна підтримка:
Проповідь в 4 неділю по П’ятидесятниці.

Добавлено: субота, 30 червня 2012, 21:15

     «Скажи тільки слово, і одужає слуга мій» (Мф. 8, 5). Слова ці були сказані Спасителеві, тож можна б подумати, що належать вони або комусь з апостолів Христових, або людині з-поміж тих, котрі бачили Його чудеса і були впевнені, що досить Господеві сказати тільки слово, і все буде так, як Він мовив. Але так висловлює своє прохання римський сотник, язичник. Господь, почувши його, сказав людям, які йшли за Ним: «Істинно кажу вам, навіть в Ізраїлі не знайшов Я такої віри» (Мф. 8, 10).

     Справді, яку непохитну певність віри в Господа Ісуса Христа повинна була мати людина, щоб промовити такі слова. Що ж породило таку впевненість? Те, що всім серцем сотник вірив: Христос є Син Божий, і, віруючи, він міркував так: «Я – підвладна людина, але маючи у своїй підлеглості воїнів, кажу одному: «піди»,і він іде; а іншому: «прийди», і приходить, і слузі моєму: «роби те», і робить» (Мф. 8, 9). «Якщо ж мене, підвладну людину, слухають мої підлеглі, то тим більше все повинно слухати Господа, Владику землі і неба», – зробив висновок сотник і звернувся до Христа з проханням зцілити свою слугу. І віра язичника не була даремна. «Іди, і ти як ти увірував, нехай буде тобі», - промовив йому Господь. «І одужав слуга його в той же час» (Мф. 8, 13).

     Який повчальний приклад являє нам Євангеліє. Ми, з ласки Божої, – християни, тобто люди, які, одержавши хрещення, стали чадами святої Церкви. Однак, життя часто свідчить, що нашій вірі у Христа Сина Божого не вистачає впевненості.

     Чому так буває? А тому, що в повсякденному житті ми, інколи самі не помічаючи того, звикаємо покладатися на самих себе, на своїх друзів або на свої набутки більше, ніж на Бога, а коли якесь випробування показує марність наших кумирів, тоді душа виявляється духовно розслабленою і не може з певністю звертатися до Бога з молитвою.

     Щоб віра наша була завжди міцна, їй необхідна впевненість у тому, що для віруючої душі єдина основа – Христос (1 Кор. 10, 4). Але така впевненість не виникає раптово, а з’являється тоді, коли віра, спалахнувши в серці, стає набутком розуму, в чому знову переконує приклад сотника. Тому святий апостол Павло говорить вірним: «Брати, не будьте дітьми розумом, на зле будьте немовлятами, а розумом будьте повнолітні» (1 Кор. 14, 20). У нас же часто трапляється навпаки: на лихе ми винахідливі, а розумом – немов діти. Від того легко хитається віра наша при найменшому випробування, зникає надія на Бога і ми роздвоюємось думками, а людина з повними сумніву думками не міцна у всіх шляхах своїх, «нехай не думає така людина, що одержить щось від Господа»(Як. 1, 7).

     Доки віра є лише надбанням почуття, вона – дитяча. Почуття людське мінливе і невизначене, тому і віра, яка ґрунтується на такому почутті, нагадує вогнище, що легко спалахує, коли починається вітер, але часто зовсім гасне, коли він дужчає. Лише в міру того, як істина віри стає надбанням розуму, віра вдосконалюється, розум, просвічений вірою, дає християнові здатність духовно розмірковувати. А міркуючи духовно, віруючий приходить до переконання, що «Ісус Христос вчора і сьогодні і во віки Той же» (Євр. 13, 8).

     Христос Спаситель дав обітницю перебувати з нами по всі дні до кінця віку (Мф. 28, 20). І ця свідомість наснажує віруючу душу такою впевненістю, що християнин не тільки сам може «в день лихий, усе подолавши, вистояти» (Єф. 6, 13), але «може і тим, що випробовується, допомогти» (Євр. 2, 13), «запитуючи дати відповідь з лагідністю про свою надію» (1 Пет. 3, 15) і «того, хто суперечить, викрити» (Тит. 1, 9). Носій такої віри може завжди сказати про себе словами святого апостола Павла: «Я знаю, в Кого я увірував»(2 Тим. 1. 12).

     «Віруючий – не той, хто вірую всьому, – повчає святий Іоанн златоуст, - але той, хто вірує Богові». Головна істина нашої віри – Бог, Який послав на землю Свого Єдинородного Сина, щоб кожен, хто вірує, «мав життя в ім’я Його»(Ін. 20, 31). Тому пізнання Бога і виконання волі Його є обов’язок кожного християнина. Сам Господь говорить: «Досліджуйте писання, бо… вони свідчать про Мене»(Ін. 5, 39), і тим самим вимагає від нас, щоб віра наша була розумною і вільною. Святі апостоли також закликають християн: «Зростайте в благодаті й пізнанні Бога нашого і Спасителя Ісуса Христа» (2 Пет. 3, 18), «більше й більше старайтесь робити міцним ваше покликання і обрання, бо, так роблячи, ніколи не спіткнетеся, але так відкриється вам вільний вхід у вічне Царство Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа»(2 Пет. 1, 10-11).

     Щоб досягти кінцевої мети віри, принесеної Христом Спасителем, – стати довершеним, як «довершений є Отець Небесний» (Мф. 5, 8), необхідно, щоб істини віри надбанням усіх сил людської душі – волі, розуму й почуття. За словом апостола, справжній християнин той, хто здобув «розум Христовий і ті самі почування, які і в Христі Ісусі»(Флп. 2, 5). Це досягається через благодатне єднання віруючих з Господом: «Як парость не може давати плоду себе, якщо не буде на винограді, так і ви, коли не будете в Мені» (Ін. 15, 4).

     Такий досвід внутрішньо духовного богоспілкування є найпереконливішим доказом того , що саме християнинові потрібне для зростання у вірі і благочестя. Згадаймо хоча б повчальний приклад життя святого апостола Павла. До навернення до Христа він, за власним визнанням, жорстоко переслідував Церкву Божу (1 Кор. 15, 8). Коли ж він навернувся до Христа, прийняв Його в серце своє і зрозумів усю глибину Христового вчення, то заявив: «Я нічого не хочу знати, крім Ісуса Христа, і притому розп’ятого»(1 Кор. 2, 2).

Так, брати і сестри, коли і ми будемо пам’ятати завжди, в Кого увірували, і образ Його будемо носити в серці й розуму, коли будемо зміцнюватися Його благодаттю в молитвах і святих таїнствах, тоді ніякі хвилювання моря житейського не захитають нашої віри. Справдяться тоді над кожним з нас слова святого псалмоспівця Давида: «… буде така людина немов вод, яке приносить плід свій вчасно, і листя його не в’яне, і в усьому, що вона робить, щастить їй» (Пс. 1, 3).

     Амінь.

Підготував: прот. Олег Гаркавий

Благодійність
Рекомендуємо відвідати:





Design&project
Yevgen Antonyuck