Головна Проповіді Проповідь на свято Воздвиження Хреста Господнього.
Головне меню
Новини
Публікації
Лічильник відвідуваності


Технічна підтримка:
Проповідь на свято Воздвиження Хреста Господнього.

Добавлено: субота, 29 вересня 2012, 20:56

Хрест Святий – то сила Божа, це лікар хворих,
це хліб голодних, це одіж для нагих.
Свт. Іван Золотоустий

     Усім нам відомо, що свято Воздвиження Хреста Господнього є єдиним в числі найбільших (не рахуючи Пасхи Христової) церковних свят, яке вшановує подію, що відбулася через багато-багато років після земного життя Спасителя та Його Пречистої Матері. Однак, значення цього свята дуже велике. Чому? Багато пам'ятників існує на світі. Є поважні і шановані, абстрактні і невиразні, нейтральні чи «для годиться», а є й ганебні. Але в будь-якому випадку ці пам'ятники ставили шанувальники тієї чи іншої особи або історичної події, вдячні люди. Інша справа, чи це варто було робити, чи заслуговувала та чи інша людина на таку честь, але все одно, пам'ятники ставили на знак вдячності, на знак поваги і любові. Існує лише один пам'ятник, який було споруджено злобою, ненавистю і невдячністю людською - хрест. Правда, якщо порахувати всі різноманітні пам'ятники, які існують в світі (їх існує тисячі і тисячі), то виявиться, що найбільша кількість серед споруджених пам'ятників – це хрести. Їх і порахувати неможливо. На грудях хрестик, це теж пам'ятник, на церквах, на священних предметах, на кожній деталі священичих риз є хрестик, на аналоях... Аж до останнього подиху людина пов'язує своє життя з хрестом. Якщо це віруюча людина, християнська душа, то в руки покійнику хрест вкладають, і на могилі ставлять хрест.

     Хрест можна назвати знаменем, прапором. Кожна військова частина, полк, інший самостійний підрозділ має бойовий прапор. Цей прапор всі – від командира до наймолодшого солдата – повинні захищати до останньої краплі крові останнього воїна. Найбільшою ганьбою для війська є втрата бойового прапора. Прапор – це символ єдності, міці, мужності військової частини, це - їхній дороговказ, це те, що гуртує всіх і закликає до перемоги. Для нас, християн, таким знаменом, є хрест нашого Спасителя. Але головне для нас те, що хрест є знаряддям нашого спасіння. «Хрест Христовий, - каже святий апостол Павло, - для іудеїв спокуса, для язичників, поган – безумство, а для нас, спасаємих, - Божа премудрість і Божа сила». Так і є. Хрест до подвигу Ісуса Христа був справді символом приниження. Відомо, що римські володарі, римські воєначальники наказували розпинати на хрестах злочинців, кого завгодно, але не громадян Риму, бо вже найгіршої, ганебнішої кари не існувало, ніж розп'яття на хресті. І через це апостола Павла не розіп'яли, багатьох апостолів розпинали, також і апостола Петра - вниз головою, апостола Андрія - на хресті косому, а Павлові відтяли голову, бо його, римського громадянина, не пристало розпинати на хресті, це було дуже ганебно. А тепер хрест для нас – це найвище, що може існувати, найбільша святиня.

     Хрест Христовий довго лежав у землі. Незабаром виповниться 1700 років з часу знайдення хреста святою царицею Оленою, матір'ю святого царя Костянтина. Сумнівів ніяких не було, коли знайшли три хрести і, коли приклали до померлої людини хрест Христа, то вона ожила. Можна зараз по-різному пояснювати, безбожники завжди знайдуть причину, але мертвий встав. Ми його шануємо, поклони, почитання віддаємо, прикладаємося до Животворящого Хреста. Однак, для нас не менш важливо брати духовні уроки зі свята. Не тільки шанування, поклоніння чекає від нас Господь, а щоб ми засвідчили свою вдячність й повагу до Хреста. Слухаючи і читаючи Святе Письмо, потрібно звертати увагу на ті місця, де вживається слово хрест. Перш за все, «хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме хрест свій і за Мною йде». Тут мається на увазі хрест, який знаменує випробовування, страждання, муки, хвороби, якісь скорботи, скруту в будь-якому вигляді, а не лише як зроблена з дерева, каменю чи металу фігура, яку треба нести на плечах, щоб іти за Христом. Той гідний звання християнина, хто уподібнюється Христу в покірності волі Отця Небесного. Ніхто не буде заперечувати, що в нашій долі нічого не буває випадковим. Все Господь попускає чи посилає. Найкращий приклад цьому – історія багатостраждального Іова. І в житті кожної людини обов'язково трапляються такі ситуації, де ми повинні виявити своє терпіння, смирення, готовність повірити Богові, як дитина вірить батькові, який іноді робить їй боляче.

     Хрест Христовий вчить нас і милосердю, бо зрозуміло, що Господа нашого Іісуса Христа спонукало зійти саме на хрест: лише милосердя і любов до роду людського. На жаль, ми не завжди виявляємося гідними свого покликання і не завжди є гідними звання християнина. Проте, треба докладати великих зусиль, пам'ятаючи, що в Царство Небесне ми йдемо тяжкою, кам'янистою, тернистою дорогою і мусимо обов'язково пройти через Голгофу. Господь через Голгофу зійшов до Отця Небесного, вознісся на небо і сидить праворуч на Престолі Слави.

     Найстрашніше, брати і сестри, коли ми зрікаємося своїми вчинками Христа і виявляємося невдячність Богу. В житті інколи буває: побачивши, що нам допомогли, нам зробили добро, ми теж готові відплатити, і кожна справа має ціну. Якщо ж мова йде про здоров'я й життя: коли якась важка хвороба, то людина готова будь-які гроші віддати для одужання. Лікар для тебе стає найближчою, найдорожчою людиною. І яка невдячність Господу Богу, який не ногу врятував чи руку, а дарує нам Царство Небесне? З яким ще лікарем Його можна порівняти? Але страшно стає за таку невдячність людську! Які висновки необхідно робити, дорогі брати і сестри? Треба себе примушувати. Бо отак просто, по любові, щиро служити Богові не кожному дано. Є раби, які бояться, щоб їх не карали. Є наймити, які хочуть Царство Небесне заробити: ходи в церкву, постися... Але треба прагнути досягти того рівня, щоб служити Богові як добрий син і добра дочка. Хто батьків втратив, той згадує: відвідати чи зателефонувати не завжди виходило, лінувалися. А тепер визнаємо: а можна ж було і рано, і ввечері подзвонити. Хіба важко взяти слухавку: мамо, тату, як здоров'я? Але не виходить, якщо хоча б раз на тиждень постараєшся, і то радий. Та, брати і сестри, батьки вибачать: вони такі самі грішні люди, як і ми, а Бог - правдивий. Мусимо вибачатися перед Ним. Не будемо сподіватися на „авось”. Будемо старанними, ревними. Людина примушує себе фізкультурою займатися, дієти дотримуватися задля озжоровлення тілесного. А чому так не старатися для душі зробити? Хай Господь допоможе нам мати розум, прагнення, волю свою виявити у справі спасення, бо це - найголовніше. Шукайте перше Царства Небесного, а все інше додасться вам. Амінь.

Підготував: митр. прот. Тарас Волянюк.

За достовірність даної інформації, відповідальність несе автор!!!
Благодійність
Рекомендуємо відвідати:





Design&project
Yevgen Antonyuck