Головна Статті Про чудеса звершені Христом.
Головне меню
Новини
Публікації
Лічильник відвідуваності


Технічна підтримка:
Про чудеса звершені Христом.

Добавлено: субота, 14 липня 2012, 21:20

     Сьогоднішнє воскресне Євангельське читання описує одне із чудес, звершених Христом у місті Капернаумі.

     Капернаум – це одне із чотирьох міст Палестини, прямо пов’язаних із земним життям нашого Спасителя. Як було передбачено пророками, Христос народився у Вифлеємі, жив у Назареті, відвідував Капернаум і постраждав у Єрусалимі. Ці чотири міста відомі будь-якій людині, котра читала сторінки Святого Письма.

     Капернаум був багато разів свідком чудес Христа, розташувавшись на березі Генісаретського озера. Господь, живучи на землі, часто відвідував ці місця, де звершував багато чудес. В Капернаумі Він сказав грізні слова: « І ти Капернауме, до неба вознісшийся , до пекла звергнешся». Ці слова були сказані тому, що Капернаум був свідком багатьох справ Божих, а діяв мало.

     Господь відвідував багато поселень, проте лише в деяких творив чудеса. Чудо у справі спасіння має конкретну мету. Христос не звершував чудес, щоб когось здивувати чи налякати. Він своїми чудесами являв особливу любов до свого творіння – людини. Як нам відомо всі чудеса – це зцілення душі або тіла, різні милості по відношенню до людини. Вони потребують віри, потребують від людини покаяння. Якщо цього немає, то виходить, що Господь даремно творив чудеса. Коли люди, бачачи їх, не змінюють свого життя, то чудеса для них стають пустою розвагою. Рано чи пізно на землю прийде антихрист. Він буде великим затьмарувачем людського розуму. Він розповсюдить навколо себе лжечудеса, як іскри, а народ буде йому вірити, тим самим примножуючи розбрат між собою.

     Христові чудеса смиренні, вони мають мету зробити благо: зцілити хворого або, навіть, воскресити мертвого.

     З чудесами, браття та сестри, потрібно бути дуже обережними. Чудеса являються не тоді, коли ми того хочемо, а коли хоче Бог. Якщо людина бачила багато, а зробила мало, то така бездіяльність осудна. Що стосується Капернауму, то це місто бачило багато чудес Христових, але принесло Богу малу жатву. В ньому було мало людей, віруючих у Христа.

     Про одне з чудес, котре явив Господь, ми чули в сьогоднішньому Євангелії. Христос повернув здоров’я та фізичну силу людині, котру розбив параліч. В цей час Спаситель проповідував в одному із будинків, переповненому народом. В середину неможливо було пройти.

     Це для нас має слугувати уроком. Коли ми знаходимося в храмі і нам тісно – то слід радіти, що стадо Христової Церкви збільшується, що ми не одинокі в буремному житейському морі. Адже тісно було і в Ноєвому ковчезі, де знаходилося багато тварин. Але всі були щасливі від того, що мають надію на спасіння, в противагу тим, хто залишився за бортом ковчега. Спасительна тіснота – благословенна. А тіснота заради Христа – священна. Храм не може бути переповнений кожної миті, але коли в час святкового богослужіння храм порожній – це страшно.

     Далі святе Євангеліє говорить, про тих, хто приніс хворого до будинку, де проповідував Христос. Вони не мали змоги зайти через двері через юрбу людей. А розібравши дах будинку, вони спустили розслабленого на простирадлі прямо до Христа. Це говорить про те, що велика любов керувала тими людьми, котрі вимушені були піти на такий ризик, щоб розібрати дах і нанести ущерб хазяїну. Слід зазначити, що Христос, як говорить євангеліст Матвій, звернув увагу на їхню віру, а не на віру хворого. Можливо, він віри не мав, але щиро вірили його оточуючі, і Господь, побачивши, їх віру, говорить розслабленому: «Чадо! Прощаються тобі гріхи твої».

     Тут, браття та сестри, є великий урок. Оскільки Церква – це живий союз людей з Богом. Ми повинні мати особисту любов до Христа, повинні цілком і віддано вірувати Йому. Але разом з тим ми зв’язані один з одним. Людство схоже на дерево: для того щоб листя розпустилось потрібно поливати коріння. Людство – це не купа каміння, а єдиний організм. Якщо зробити боляче одному, буде боляче й іншому. Відповідно, коли добре одному, то добре буде й іншому.

     Церква – це живий організм, де одні вимолюють інших. Не даремно ми молимося за спочилих. Бог може зглянутися над участю людини в залежності від зусиль нашої молитви. Любов’ю можна захистити людину від гніву Божого. Спасається людина, дякуючи молитвам Божої Матері, святих, а також молитвам рідних та близьких. Але при цьому сама людина має молитися за оточуючих.

     Сьогодні ми повинні засвоїти декілька уроків. Із Євангелія ми бачимо на скільки сильний Господь, котрий бачить на скрізь таємниці наших сердець. Коли ми приходимо до Сповіді, з відвертим бажанням залишити свої гріхи, то ми повинні мати віру в те, що не священик над нами звершує таїнство, а Сам Спаситель. Через видимого священика невидимо Христос звертається до людини: «Прощаю тобі, і позбавляю». Через людську руку, через людське слово, священик зодягнений в благодать, звязаний з Христом через таємницю Церкви дає каючомуся можливість отримати прощення від Бога.

     Тож давайте, дорогі браття та сестри, за інших турбуватися більше ніж за самих себе. Завжди пам’ятати за тих, хто поряд і хто далеко, за живих і спочилих, тому що саме до цього закликає нас сьогоднішнє Євангеліє.

     Амінь.

Підготував прот. Василь Корнілов

Благодійність
Рекомендуємо відвідати:





Design&project
Yevgen Antonyuck