Головна Проповіді Благодатна краса щирого покаяння
Головне меню
Новини
Публікації
Лічильник відвідуваності


Благодатна краса щирого покаяння

Добавлено: понеділок, 13 березня 2016, 10:35

     Улюблені отці, браття і сестри! Зміст і духовна велич віруючої людини, коли вона кається перед своїм Творцем і Господом, є не що інше, як прокидання і крик її совісті, яка осмислює своє призначення і мету покликання до життя. Красу цього духовного подвигу, що, за словами святого Єфрема Сіріна, «є сходи, вони ведуть нас туди, звідкіль ми впали», з особливим благоволінням оспівуючи, подає нашій увазі преподобний Андрій Крітський у своєму покаянному каноні: «Душе моя, душе моя, востани, что спиши; конец наближається і імаши смутитися: воспряни убо, да пощадит тя Христос Бог, везді Сий, і вся ісполняяй» (кондак). Пробуджуючи совість до подвигу, він тут же показує їй дорогу діяльного підіймання: «Йди, окаянна душе, з тілом твоїм, Творцеві всього сповідайся, і стримуйся надалі від колишнього нерозуму, та принеси Богові в покаянні сльози» (тропар І пісні великого канону).

     Зовсім невірна думка, щодо каяття в гріхах своїх, тобто у вчинках, негідних людини, яка носить образ і подобу Божу, нібито вдаються віруючі люди малосвідомі й слабохарактерні, а то й зовсім прості. До покаяння – внутрішньої переоцінки свого життя, своїх учинків, може прийти тільки віруюча людина непохитної мужності, з чистою совістю, яка прагне добра і вірно усвідомлює свої вчинки; людина, яка не може миритися із штучною оболонкою лицемірної праведності, під якою старанно ховає від людей своє справжнє обличчя, криючи в собі гріх, наче безцінний скарб, і при цьому виставляючи себе праведником.

     Немає нічого гіршого і згубнішого для віруючої людини, як примирення з лукавістю свого сумління. Святий Іоанн Златоуст каже: «Злочинне не стільки творення гріха», тобто відсутність докорів совісті перед Богом і людьми. А блаженний Августин пише: «Той на добрій дорозі та може чекати собі прощення гріхів, хто сам незадоволений собою», тобто засуджує свої гріховні вчинки.

     Щоб припинити й побороти свою злу волю, яка тягнеться до гріховного збудження й похітливого пожадання, до тих чи інших закоренілих у нас звичок, треба бути не слабохарактерною віруючою людиною, простаком, а велетнем духовного бачення, здатним почати єдиноборство з самим собою, поставити під руйнівний молот покаяння всі свої гріховні потяги і мечем полум’яної молитви назавжди зупинити гріховне злодіяння. Бо «гріх кладе на нас таку пляму,– яку не можна змити водою з тисячі джерел, а тільки самими сльозами та покаянням». До того ж «Той, Хто обіцяв прощення гріхів людині, котра кається,– каже святий Григорій Двоєслов,– не обіцяв тому, хто грішить, завтрашнього дня».

     Мої дорогі! Щоб не згубити нам даремно благодатного часу духовної весни, – днів покаяння, поспішаймо поставити всі наші вчинки на суд совісті, бо вона, за висловом авви Фаласія, «є законооголошувач і суддя, і винагороджував… і той, хто слухається її, не знає спотикання; … голос її для нас набагато важливіший, ніж схвалення (і похвала) всього світу». Вона, нічим і ніким не підкупна, допоможе нам зруйнувати фальшиву вежу удаваної праведності, що зберігає наше закостеніння в нерозкаяних гріхах; зцілити в нас кровоточиву рану, з якої витікають похоті, та пробудити свідомість щирого покаяння. Благодатною силою його віруючі люди, які впали в гріховні сіті диявола, що прагнув навічно затягнути їхню душу до безпросвітного пекла, досягнули рівно апостольської перемоги над згубним лукавством цього споконвічного облесного лицеміра. Святий Тихон Задонський каже: «Немає славнішої перемоги, – як перемоги самого себе. Той, хто зумів перемогти свої пристрасті й приборкав їх, здобув найкращу з перемог».

     У який тяжкий і ганебний гріх був утягнений святий пророк і цар Давид, – пристрасть згубного прелюбодійства й підступного вбивства, проте усвідомивши згубну гріховну силу любострастя й руйнівну мерзоту честолюбства, він не тільки кидає себе до щирого покаяння в своїх злочинах, але для певної перемоги над гріхом, не зважаючи на своє високе звання, не думаючи, що скаже про нього весь рід людський, сподіваючись: «Згрішив я перед Господом» ( Цар. 12, 13). У цей час, щоб перестерігти все потомство людства, показати, яка вбога людина із зневаженою, понівеченою совістю, хоч би яке звання вона мала, Давид знімає свою царську діадему і перед усім народом посипає свою голову попелом, засвідчуючи цим, як принизив і знечистив гріх його людську гідність, яка гірка мука під гріховним тягарем. І він, могутньою волею внутрішнього, свідомого покаяння та всеперемагаючого силою всенародної сповіді, простягає свої руки і, звертаючись до Бога, волає: «Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї, і з великого милосердя Твого очисти беззаконня мої».

     Так силою свого безприкладного смирення та покаянного самоприниження, пророк Давид вдруге виходить славним переможцем. На цей раз уже над своїм внутрішнім Голіафом, – жалом гріховним, що умертвляло його душу і совість. Чи не для того, – задля перемоги над своєю гріховною людиною, радіє і, складаючи подяку Господеві, блаженний Августин благає: «Нехай прославляє душа моя з самих глибин своїх Твоє милосердя до мене, Господи! Ти, один Ти, бо ж хто інший може повернути нас із смерті всякої хибності, як не Життя, Яке не знає смерті; Мудрість, Яка просвічує темні душі… Хочу, (Господи), творити правду в серці моїм перед лицем Твоїм у сповіді, і в писаннях моїх перед лицем багатьох свідків» (Блаж. Августин. Сповідь, розд. 7, 9).

     Незважаючи на часовий перебіг проминаючих віків, у красі благодатного подвигу каяття і життєдайної сили сповіді, з блаженним Августином, як і з багатьма іншими подвижниками цього дивного діяння, душа з душею, совість із совістю перекликаючись, афонський старець Силуан говорить: «Молю Тебе, Господи, … дай народам почути Твій солодкий голос: «Прощаються вам гріхи»… О, народи, кличмо до Бога, вся земле, і почута буде молитва наша, бо радіє Господь покаянню людей; і всі небесні сили чекають нас, щоб ми втішилися насолодою любові Божої, і бачили красу лиця Його… Слава Господу, що Він дав нам покаяння, і покаянням усі ми спасемося»(старець Силуан, Покаяння). Так, палко любляча Господа душа блаженного старця відкриває нам духовну велич і багатство благодатної любові переможця гріха, який полум’яною жадобою бажає приєднати всіх, гріхами змучених, віруючих людей, до любові Божої, через таїнство покаяння.

     До цього спасенного подвигу: осмислення значення свідомого покаяння і до гармонії глибокої участі в ньому нашого розуму й совісті, як і божественної величі людського смирення, в процесі нашого життя Свята Церква закликає і нас, щоб за допомогою благодатного поклику святого Псалмоспівця, прокинутися нам від гріховного життя і всім серцем звернутися до Господа: «Не відверни лиця Твого від слуги Твого, бо я тужу, скоро почуй мене; зглянься на душу мою і визволи її» (великий постовий прокімен).

     Щоб через недбальство, не закореніти совістю або відчаєм, поспішаймо, отці, браття і сестри, підняти свій голос покаяння із сповіддю гріхів наших та простягнути свої руки до милостивого Бога, Котрий давно простягнув до нас Свої Божественні руки з висоти хреста і з любов’ю чека і прагне нашого спасення: «Дуже хочу Я їсти з вами цю пасху» (Лк. 22, 15), – засвідчує Сам Господь. Святі й богоносні отці радять нам: «Будемо частіше сходити думками до пекла, щоб не зійти туди насправді ніколи…» (бо) наближається час, день і година Страшного суду Божого, – ближче сьогодні, ніж була вчора».

     Прислухаючись до піклування про наше спасення Матері – Церкви Христової, що пропонує нашій духовній увазі в повчанні квітник духовний: сонми святих Божих, вибраних з темниці гріха і смерті, вибілених покаянням, «від снігу чистіших», що як славні переможці ввійшли у храм вічного життя, заплачмо і ми над своїми гріхами, як «Марфа і Марія над Лазарем», з жалем сердечним покликуючи до Господа: «Помилуй, Спасе, Твоє створіння, і знайди, як пастир загинуле, попередь заблуканого, визволи від вовка, створи мене як овечку в череді твоїх овець» (тропар 8 пісні великого канону).

     Сам Господь чекає нашого підіймання до Нього і любові, щедро закликаючи: «Спрагнений нехай приходить, і бажаючий нехай бере воду життя даром»(Одкр. 22, 17). Амінь.

Підготував: митр. прот. Павло Джура.

Благодійність
Рекомендуємо відвідати:





Design&project
Yevgen Antonyuck