17 грудня прославлення життя святої великомучениці Варвари

У царстві Максиміяна, нечистивого царя римського, був на сході один чоловік знатний, багатий і славний на ім’я Діоскор, родом і поганством еллін, що жив в Іліополі. Він мав доньку на ім’я Варвара, її як зіницю ока беріг, не мав-бо більше дітей, лише її одну. Вона ж, коли підросла, стала вродою дуже гарна, і не було рівної їй дівчини красою в цілому тому краї. Через те батько її збудував для неї високий стовп, хитромудру споруду, а на стовпі влаштував покої гарні і в них замкнув доньку свою Варвару, приставивши до неї добрих наставниць і служниць, бо вже померла мати її. Зробив це для того, щоб не бачили такої краси прості люди незнатного походження, думав-бо, що недостойними є очі їхні дивитися на прекрасне лице доньки його. Живучи в палатах на високому стовпі, дівчина втішалася спогляданням тих, що вгорі, і тих, що в долі, Божих творінь, світлости небесної та краси земної. Одного разу, дивлячись на небо й розглядаючи сонячне сяйво, потоки місячні та зір красу, каже до наставниць і служниць, що жили з нею: “Хто це створив?” Також на красу земну, на родючі поля і сади, і вертогради, на гори ж і на води поглянувши, питала: “Чия рука створила все це?” Ті, що прислуговували їй, казали: “Усе це створили боги”. Спитала дівчина: “Які боги?” Відповіли їй служниці: “Ті боги, яких шанує твій батько і тримає в палатах своїх, — золоті ж, і срібні, і дерев’яні, — і поклоняється їм, ті боги створили все, що очима бачимо”. Дівчина ж, чувши слова їхні, засумнівалася і сама до себе мовила: “Ті боги, що їх мій батько шанує, створені людськими руками: золотих і срібних створив золотар, кам’яних створив каменяр, дерев’яних витесав тесля. Як же ті створені боги змогли створити таку пресвітлу височінь небес і таку земну красу, а самі ж не можуть ані ходити ногами, ані працювати руками?” Так собі роздумуючи, поглядала часто на небо вдень і вночі й у творінні намагалася побачити Творця. Одного разу, коли вона довго дивилася на небо, одержима великим бажанням довідатися, хто створив прекрасну ту височінь, і простір, і світіння небесне, раптом засяяло в серці її світло божественної благодаті і відкрилися її мислені очі для пізнання єдиного невидимого, незбагненного й неосяжного Бога, що Небо і Землю премудро сотворив.

І сказала до себе: “Має бути один такий Бог, Якого не створила рука людська, але Сам Він має буття Своє і все рукою Своєю створює. Має бути один, що розпростер широчінь небес, заснував земну твердь і просвічує зверху всю Вселенну сонячним промінням, сяйвом місячним і світінням зір, вдолині прикрашає землю деревами і квітами розмаїтими і напоює її ріками та джерелами водними. Один має бути такий Бог, що все містить, все влаштовує, все оживляє і про всіх думає”. Так дівчина Варвара зі світу вчилася пізнавати Творця, так збулися на ній слова Давидові: “Поучуся у всіх ділах твоїх, в творіннях руки твоєї поучуся”. У тій її науці розгорівся вогонь любови божественної і розпалив душу її полум’ям бажання Бога, що не мала спокою ні вдень ні вночі, про те єдине думаючи, того єдиного бажаючи, щоб побачити справді Бога і Творця усього. Не могла мати когось за вчителя із людей, хто б відкрив їй таїнство святої віри й на дорогу спасіння наставив: ніхто не міг приходити до неї, окрім приставлених рабинь, бо батько її, Діоскор, дуже її охороняв. Проте сам Наймудріший Учитель і Наставник Дух Святий таємно надихнув її своєю благодаттю, вчив її невидимо, і діяло в розумі її пізнання Правди. Була-бо дівчина на стовпі тому, як птаха самотня на даху, про високе думаючи, а не низьке, бо не прихилялося серце її ні до чого земного ані не любило золота, ні коштовних маргаритів і каменів дорогоцінних, ні гарного одягу, жодних дівочих прикрас, ані про шлюб ніколи не думала, тільки в єдиному Бозі всією думкою заглибилася, була любов’ю Його заполонена.

Надходив час, щоб бути зарученій дівчині з мужем. І тому, що багато юнаків, про предивну вроду її чуючи, багатих, і знатних, і славних просили Діоскора, щоб дозволив взяти доньку його в подружжя, вийшов Діоскор на стовп до Варвари й почав говорити з нею про шлюб, називаючи різних наречених гарних, що хочуть мати її за наречену, і питав, з котрим із них хотіла б вона заручитися. Цнотлива ж дівчина Варвара, чуючи від батька свого такі слова, спалахнула лицем, соромлячись не тільки чути, але й навіть подумати про шлюб. І всіляко від цього відмовлялася, не вволюючи волі батькової. Марнотою-бо великою вважала для себе стратити цвіт чистоти своєї і загубити безцінний дівства бісер. Багато що батькові своєму, який впрошував її скоритися волі його, багато слів усупереч сказала, врешті мовила: “Коли будеш далі, батьку мій, про це говорити і примушувати мене до одруження, то зробиш те, що не назвешся батьком: я сама себе уб’ю, і втратиш дитину свою єдину”. Чуючи це, Діоскор настрашився і відійшов від неї, не сміючи більше примушувати її. До того ж думав, що краще буде, коли її доброю порадою, а не примусом заручити з кимось. І сподівався, що за якийсь час сама роздумає і наступного року захоче одружитися.

Тоді ж надумав піти в дорогу далеку в одній справі, думаючи, що без нього Варвара буде тужити і, коли повернеться, легше буде вмовити її послухати його веління та ради. Відходячи в дорогу, Діоскор звелів управителеві дому свого побудувати лазню, з розкішшю великою і майстерністю премудрою, при купелі, що у вертограді його була. У лазні ж звелів зробити два вікна в одній стіні з південного боку. А щодо доньки своєї управителеві заповів, що вільно й безперешкодно може ходити стежками і, що захоче, хай робить. Думав-бо Діоскор, що донька його, з багатьма людьми розмовляючи й бачачи багато дівчат заручених і заміжніх, захоче й сама вийти заміж.

Після відходу Діоскора в дорогу далеку дівиця Варвара, маючи вільний вхід та вихід із дому свого й можучи безборонну бесіду мати з ким завгодно, потоваришувала з одними дівчатами-християнками і чула від них ім’я Ісуса Христа. І зразу від Імени того возрадувалася духом і прагнула від них довідатися про те правдиво. Вони ж їй розповіли все про Христа, про невимовне Його Божество, про воплочення від Пречистої Діви Марії, про добровільні страсті Його і Воскресіння, і про прийдешній суд і вічну муку для ідолопоклонників, і про нескінченну радість для вірних християн у Царстві Небеснім. Всього того наслухавшися, Варвара насолоджувалася серцем, і палала любов’ю до Христа, і хотіла хрещення. Сталося так, що в той час один пресвітер з Олександрії в подобі купця прийшов туди. Довідавшися про нього, Варвара прикликала його до себе й від нього таємно навчилася пізнання одного Творця усього і Вседержителя Бога, і віри в Господа нашого Ісуса Христа, чого віддавна з великим бажанням прагнула. Розповів же їй пресвітер про всі святої віри таїнства, хрестив її в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа і, достатньо навчивши її, відійшов. А свята Варвара, просвічена хрещенням, ще більше розпалилася любов’ю Божою і, вправляючись у пості й молитвах день і ніч, трудилася для Господа свого, Йому ж і невістою стала, обручивши дівство своє зберегти неоскверненим.

Тим часом управитель будував лазню, яку, відходячи в дорогу, батько її звелів спорудити. Вийшла одного разу свята діва Варвара зі стовпа свого, щоб подивитися на будову тої лазні, і, побачивши два вікна в лазні, каже до робітників: “Чому лише два вікна робите? Чи не краще зробити три, щоб і стіна гарнішою була, і лазня яснішою?” Відповіли робітники: “Так батько твій звелів нам зробити два вікна на південь”. Варвара ж настійливо веліла, щоб і третє вікно зробили на подобу Пресвятої Тройці. І тоді не хотіли будівничі того зробити, боячися батька її. Вона казала їм: “Я вас перед батьком боронитиму й відповідатиму за вас, ви ж робіть так, як велю вам”. І зробили третє вікно в лазні за велінням її. Була ж там (як сказано) купіль, що при ній же лазню будовано, та купіль огороджена була каменем тесаним мармуровим. Одного разу, прийшовши до тої купелі і на схід поглянувши, свята Варвара намалювала перстом на мармурі хреста святого зображення, і від святого перста чистої дівиці так на камені хрест вималювався, ніби із заліза викуваний. Також при тій же лазні і ступня чесної дівочої ноги відбилася, також на камені, і вода зі ступні тої потекла, і багато пізніше було там зцілень для тих, хто з вірою приходив. Все-бо те: і лазня з трьома вікнами, на образ Пресвятої Тройці влаштованими, і мармуровий камінь при купелі зі зображенням хреста, і ступня ноги святої Варвари — вціліли навіть до часів блаженного Симеона Метафраста, що після Івана Дамаскина писав про святої Варвари страждання. І розповідає у своїй історії таке: “Навіть до цих днів та купіль зберігається, зцілює всілякі хвороби людей христолюбивих. Якби її хтось захотів порівняти зі струменями Йорданськими, чи Джерелами Силуанськими, чи Купіллю Овечою, не погрішив би супроти істини. Бо і через неї, подібно до багатьох чудодійних, співдіяла сила Христова”. Проходжувалася одного разу Варвара свята в батькових покоях, дивлячись на богів свого батька, бездушних ідолів, що стояли на чесному місці, і зітхнула тяжко над загибеллю душ людських, які служать ідолам. Тоді плюнула на лиця ідольські, говорячи: “Хай подібні на вас будуть всі, що вам поклоняються, і всі, що потребують допомоги від вас, бездушних”. Це сказавши, вийшла на свій стовп і віддалася звичній своїй молитві і постові, весь розум свій заглибивши в богомислення. Після цього батько її, Діоскор, вернувся з дороги. І, роздивляючись те, що будувалося вдома, приступив до в озведеної лазні і, побачивши три вікна в стіні, почав гніві сварити слуг та урядників, чому переступили через його наказ і зробили три вікна замість двох. Вони ж відповіли: “Не наша була воля, але доньки твоєї Варвари — вона звеліла нам, ми ж не хотіли, щоб зробити три вікна”. Зразу ж Діоскор прикликав Варвару, питав її’, нащо третє вікно в лазні звеліла зробити. Вона ж відповідала: “Краще три, ніж два. Ти-бо, батьку, звелів зробити два вікна на образ, як гадаю, двох світил небесних — Сонця і Місяця, щоб просвітлювали лазню; я ж звеліла і третє зробити, на образ Триєдиного світла, бо три є неприступного, невимовного, незаходимого й незгасного Світла вікна, які просвітлюють кожну людину, що приходить у світ”. Батько ж збентежився новиною слів доньки своєї, справді дивних, а йому незрозумілих, відвів її окремо від усіх і, ставши біля купелі лазні, де був хрест перстом святої Варвари на камені зображений, його ж ще Діоскор не побачив, там питався святу: “Яким чином світло трьох вікон просвітлює кожну людину, як ти казала?” Каже свята: “Збагни, батьку мій, і зрозумій, що кажу. Три іпостасі єдиного в Тройці Бога, що живе у Світлі неприступному: Отець, і Син, і Дух Святий — просвітлюють й оживляють кожне створіння. Через те звеліла, щоб було три вікна в лазні, бо це перше, — показуючи перстом, каже, — уособлює Отця, друге — Сина, третє — Духа Святого, бо й стіни Ім’я Пресвятої Тройці прославляють”. Тоді показала перстом на зображений на мармурі хрест і каже: “Зобразила ж і знак Сина Божого, що благоволінням Отця, дією ж Святого Духа заради спасіння людського від Чистої Діви воплотився і добровільно постраждав на такому хресті, якого бачиш зображення. Тому хресне тут зобразила знамення, щоб сила хреста прогнала звідси всю бісівську силу”. Та й багато про Пресвяту Тройцю, про воплочення і страсті Христові, про силу хреста і про инші святі тайни віри премудра діва до твердосердого батька свого промовляла, допровадивши його до гніву великого. Збісившись від злости і гніву й забувши природну до доньки любов, Діоскор вийняв свій меч і хотів доньку свою вдарити. Вона ж почала втікати, а Діоскор, як вовк вівцю, гонив її, тримаючи меч оголений в руці своїй. І вже коли доганяв непорочну Агницю Христову, трапилася на тому місці гора кам’яна, що стояла стіною, і не мала свята як втекти від руки і меча батька, більше ж ката свого, лише одне мала прибіжище — Бога, до Нього ж душевні й тілесні водночас піднесла очі, просячи допомоги та захисту. І не затримався послухати Всевишній раби Своєї, але скоро поспів з допомогою Своєю: зробив так, що перед нею кам’яна гора розкололася надвоє, як колись перед святою первомученицею Теклею, що втікала від рук безстидників. Коли розійшовся камінь, свята діва Варвара забігла в ту розколину, і зразу зійшовся камінь спереду, давши святій у собі шлях вільний вийти на верх гори. Коли свята вийшла, сховалася в одній кам’яній печері. А Діоскор, цей найтвердіший камінь, не побачивши перед собою доньки-втікачки, здивувався, що втратив її з ока свого, і шукав її старанно та довго. Обходячи ту гору й шукаючи Варвару, побачив двох пастухів на горі, що пасли вівці свої, — ті ж бачили святу Варвару, що втекла на гору і сховалася в печері. Зайшовши до них, питав їх, чи не бачили там доньки його, що втекла. Один же пастух, милосердний, бачивши Діоскора, гніву сповненого, хотів утаїти неповинну діву та й каже: ”Не бачив її”. Але другий мовчки показав рукою на місце, де свята ховалася. І побіг туди Діоскор притьмом, а пастуха того, що показав на святу перстом, вразила кара Божа, бо сам пастух, що показав, на стовп камінний, а вівці його на цвіркунів перетворилися.

Діоскор же знайшов у печері доньку свою, взяв її і і почав бити немилосердно. Ударивши ж нею об землю, ногами штовхав і, схопивши за волосся, волік додому свого шляхом кам’янистим. Тоді запер її в кімнатчині малій та темній, і замкнув ключем двері та вікна, і запечатав печаттю, приставив сторожів і морив її голодом та спрагою. Тоді пішов до ігемона краю того, що звався Мартіян, і розповів йому все про доньку свою, яка відрікається від їхніх богів і вірує в Розп’ятого. І просив ігемона, щоб застосуванням різних мук схилив її до батьківської віри. Тоді вивів її із запертя, привів та віддав в руки ігемона, кажучи: “Відрікаюся від неї, бо вона відвернулася від богів моїх. І якщо не навернеться знову до них і не поклониться їм зі мною, то не буде мені донькою, я ж не буду її батьком, ти ж, державний ігемоне, муч її так, як дозволяє влада твоя”. Ігемон, бачачи дівчину надзвичайної вроди, дивувався красі її і лагідно почав говорити до неї слова ласкаві, вихваляючи красу її та благородство, і вмовляв її, щоб не відступала від древніх батьківських законів і щоб не противилася волі батька, але нехай поклониться богам і слухає у всьому батька, бо має успадкувати всі його маєтки. Свята ж діва Варвара, премудрими та довгими словами марноту богів бездушних перемігши, визнавала і прославляла Ім’я Ісуса Христа, відмовляючись від усієї суєти земної, і багатства, й утіх земних, бажаючи небесних. Ігемон же переконував її, щоб не безчестила роду свого і прекрасного цвіту юности своєї не губила. Врешті сказав: “Будь милосердною сама до себе, дівице прекрасна, і поспіши добровільно разом з нами принести жертву богам, бо я шкодую тебе і пощадити тебе хочу, жаліючи віддати таку красу на муки та рани. Якщо ж не послухаєш мене і будеш непокірною, то переконаєш мене, хоч і не хочу, мучити тебе люто”. Свята ж діва Варвара відповідала: “Я приношу жертву хваління повсякчас Богові моєму і сама Йому хочу бути жертвою, адже Він єдиний Бог істинний, що створив Небо і Землю і все, що на них, а твої боги є нічим і нічого не створили, бездушними будучи й несправжніми, але їх самих створює рука людська, як пророк Божий мовить: “Ідоли язичницькі срібло і золото, справа рук людських, і всі боги язичницькі бісівські, Господь же Небеса створив”. Цих пророчих слів я слухаю і вірую, що єдиний Бог є Творцем усього, а про ваших божків те знаю, що суєтними є і суєтною є ваша на них надія”. Коли ці слова сказала свята, розгнівався ігемон і зразу наказав роздягти її. І була то для цнотливої, чистої, святої діви перша мука, не менша від найважчих ран, стояти нагою перед очима багатьох мужів, що безстидно й неухильно на оголене чисте тіло дівоче дивилися. Тоді звелів кат на землі простягти її, жилами воловими бити сильно й довго, аж земля забагрянилася її кров’ю. Переставши ж бити її, кати, за наказом ігемона, волосяним рубищем і гострим череп’ям терли рани її, біль до болю докладаючи. Незважаючи на всі ті муки, що більше від бурі та вітру на храм молодого й тендітного тіла дівочого находили, не похитнулася міцна у вірі мучениця Варвара, адже збудована була на скелі — Христі Господі своєму, про Нього ж і заради Нього той гіркий біль солодко терпіла.

Потім ігемон звелів посадити її до темниці, поки він надумає, якими найлютішими муками її карати. Ледь жива від тяжких ран Варвара свята була в темниці, молилася в сльозах до милого Жениха Христа Господа, щоб не покидав її в лютих муках страждаючу, і казала з Давидом: “Не покидай мене, Господи Боже мій, і не відступи від мене, почуй мій крик про допомогу”. Коли вона молилася так опівночі, облило її світло велике, страх і радість відчула у серці своїм свята — наближався Жених її нетлінний, хочучи невісту Свою відвідати. Тоді сам Він явився — Цар Слави у славі невимовній. Його ж побачивши, свята так утішилася духом і насолодилася серцем! На неї люблячими очима дивлячися, Господь найсолодшими устами Своїми каже: “Дерзай, невісто Моя, і не бійся, Я з тобою, охороняю тебе, і дивлячись на подвиг твій, і полегшуючи біль твій, і за це нагороду тобі вічну готую в чертозі Своїм небеснім. Потерпи до кінця, бо скоро насолодишся вічними благами в Царстві Моїм.” Коли такі слова говорив їй Христос Господь, свята Варвара вся танула як віск від вогню божественного бажання і, як ріка, любов’ю до Нього розливалася. Так утішив і любов’ю Своєю насолодив Ісус холоділий любу Свою наречену Варвару і від ран зцілив її, що навіть сліду не було від ран на тілі її. Тоді відійшов з очей її, залишивши їй невимовну веселість духовну. І була свята Варвара в темниці, як на Небесах, серафимською любов’ю до Бога палаючи і славословлячи Його серцем та устами, віддаючи дяку Господеві, що не зневажив, відвідав рабу Свою, яка страждає Імени Його ради.

Була там одна жінка вірна й богобоязлива на ім’я Юліянія, що з того часу, як свята Варвара була взята, спостерігала за нею здалеку та страждання її бачила. І коли святу вкинули до темниці, присівши біля віконця темничного, дивувалася, як та юна дівчина в самому цвіті молодости й краси своєї знехтувала батьком своїм, і всім родом, і багатством, і всіма благами та красою світу цього, ще й душі своєї не щадить за Христа, але добровільно її за Нього віддає. Бачивши, як Христос зцілив Варвару святу від ран, захотіла і сама за Нього страждати і готувалася до подвигу, молячи подвигоположника Христа Ісуса, щоб подав їй терпіння в муках. Коли настав день, виведена була свята Варвара з темниці, і вели її до нечестивого судилища на друге випробування, а Юліянія йшла за нею здалеку. Коли ж стала свята Варвара перед ігемоном, бачив ігемон і всі з ним дівчину здорову, лицем світлу й гарнішу від вроди першої, а на тілі навіть сліду ран завданих не мала, і здивувалися. Каже ж до неї ігемон: “Бачиш, о дівчино, яку опіку мають над тобою наші боги, що тебе вчора страшно зранену нині добре зцілили і виснаженій від болю здоров’я подали. Вдячна будь за таке їхнє добро і поклонися їм, принеси жертви”. Свята ж відповіла: “Нащо кажеш, ігемоне, ніби твої божки мене зцілили? Самі будучи сліпими, німими й жодного не маючи чуття, не можуть подати сліпим прозріння, ні німим мови, ні глухим слуху, ні кривим ходи, ні хворим зцілення, ні мертвим воскресіння, то як мене могли зцілити? І за що їм поклонятися? Зцілив мене Ісус Христос, Господь Бог мій, що всі хвороби лікує і мертвим дає життя, Йому я із вдячністю кланяюся і саму себе в жертву Йому приношу, Його ж ти нечестивими своїми очима, осліплений розумом, бачити не можеш, бо недостойний”. Ці святої мучениці слова збудили лють ігемона, і звелів мученицю повісити на дереві і дерти тіло її гаками залізними, потім свічами палаючими припікати ребра їй. Усе те терпіла Варвара свята мужньо, ще й молотом у голову ударена, і неможливо було не лише юній тій дівчині, але й найсильнішому мужеві живим залишитися, якби не укріплювала невидимо Агницю Христову сила Божа.

Між людьми, що дивилися на муки Варвари святої, стояла недалеко вищезгадана Юліянія. Вона, дивлячись на велике страждання святої Варвари, що в юному тілі мужньо переносить, плакала дуже й не могла від сліз стриматися. Тоді, сповнившись ревности, подала голос із натовпу і почала засуджувати немилосердного ігемона за нелюдське катування і “богів” їхніх поганських ганити. І тут же була взята й допитана про віру, християнкою себе назвала, через те наказав її мучити ігемон так, як Варвару. Повісили-бо її разом із Варварою і дерли залізними гаками. А свята великомучениця Варвара, висячи в муках, звела очі свої вгору до Бога і каже: “Боже, випробовуючи серця людей, Ти знаєш, як Тебе прагну і Твої святі заповіді люблю, всю себе Тобі принесла і Твоїй поручилася Всевишній Правиці. Ти-бо, Господи, не покидай мене, але, милостиво поглянувши на мене й на співмученицю мою Юліянію, обох нас зміцни й утверди справжній подвиг добре здійснити, дух-бо бадьорий, а тіло немічне”.

Коли свята так молилася, зверху допомога невидимо їм до мужнього терпіння подавалася. Після цього звелів мучитель обрізати обом сосці, і коли відрізали і біль великий примножився, знову Варвара свята, до Лікаря та Цілителя свого очі возвівши, скрикнула, кажучи: “Не відверни лиця Свого від нас, Христе, і Духа Свого Святого не забирай від нас, воздай нам, Господи, радість спасіння і духом владним утверди нас у Своїй любові”. Після таких мук звелів ігемон святу Юліянію відвести до темниці, а святу Варвару на більше її осоромлення нагу по цілому місті водити зі збиткуванням, попихаючи і б’ючи. Свята ж діва Варвара, одним соромом, як одежею, прикриваючися, скрикнула до любого Жениха свого Христа Господа, мовлячи: “Одягаючи небо хмарами, а землю млою, як пелюшками, повиваючи, Ти сам, о Царю, покрий наготу мою і зроби, щоб невидимі стали уди мої для очей нечестивих, хай до решти не буде висміяна раба Твоя”. І зразу Христос Господь разом зі всіма святими Своїми ангелами, дивлячись зверху на подвиги раби Своєї, поспішив на допомогу їй і ангела світлого до неї послав зі світловидною одежею, щоб прикрив наготу її”. Коли покрив святу Варвару, більше не могли очі нечестивих дивитися на її оголені уди і повернули її до ката. А після того також святу Юліянію водили нагу по місті, на осоромлення ангелів та людей. Тоді кат, бачачи, що не може їх від любови Христової відлучити й до ідолопоклонства схилити, обох на посічення мечем засудив.

Діоскор же твердосердий, святої Варвари батько, не лише не болів серцем, бачачи великі муки доньки своєї, — таким зробив його жорстоким біс, — але й сам бути її спекулятором не посоромився, бо одною рукою взяв доньку, а другою оголений меч і вів її на місце усікновення, воно ж було призначене на одній горі за межами міста. Вів же й инший воїн святу Юліянію, і, коли йшли, Варвара свята молилася до Бога, мовлячи: “Безначальний Боже, що простер Небо, як покрову, і землю на водах заснував, даєш сонцю світити на добрих і злих, і дощу падати на праведних і неправедних, та й нині ту, що молиться до Тебе, почуй рабу Свою. Почуй, о Царю, і дай благодать Свою кожній людині, що мене і мої страждання поминати буде, щоб не наблизилася до неї хвороба раптова і смерть нагла її не забрала, знаєш-бо, Господи, що з плоті і крови зроблені ми Пречистою Твоєю рукою”. Коли свята так молилася, почула голос із небес, що кликав її з Юліянією у Вишнє й обіцяв їй те, що просила, виконати. Отож ішли обидві мучениці, Варвара та Юліянія, на смерть із радістю великою, бажаючи скоріше звільнитися від тіла і відійти до Господа. Коли ж досягли призначеного місця, Агниця Христова Варвара схилила під меч свою святу голову й усічена була руками немилосердного батька свого, і збулося написане: віддав на смерть батько дитину. А святу Юліянію инший усік воїн там само, і так довершили подвиг свій. Святі ж душі їхні в голосі радости відійшли до Жениха свого Христа, до ангелів, що їх стрічали, і самого Владики, що їх люб’язно прийняв. На Діоскора ж і Мартіяна-ігемона впала раптова кара Божа: одного, коли з гори сходив, иншого, коли вдома сидів, грім і блискавка, з Небес ударивши, побили і спалили дощенту, що навіть праху їхнього не зосталося. Був же у граді тому один благочестивий муж на ім’я Валентіян. І він, взявши чесних святих мучениць мощі, заніс до міста і поховав із належним пошанівком, і церкву над ними збудував, у ній же багато зцілень було від мощів святих, молитвами ж їхніми, благодаттю Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного в Тройці Бога, Йому ж слава навіки. Амінь.

Без категорії, Головна, Новини

Привітання з Різдвом Христовим

07/01/2019
Вселенський Патріарх Варфоломій: Підписання Томосу – це особлива місія. І це радість не тільки для українців, які живуть в Україні,…
Read More

Українська Церква отримала Томос про автокефалію

06/01/2019
6 січня 2019 року Його Всесвятість Вселенський Патріарх Варфоломій урочисто вручив Предстоятелю єдиної Помісної Української Православної Церкви Блаженнійшому Митрополиту Київському і…
Read More

Шановні представники Здолбунівської районної та міської влади!

06/01/2019
Христос народився! Славімо Його! Різдво Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа – це свято прославлення Всемогутності та Премудрості Божої. Бог…
Read More

Життя і чудеса святителя Миколи Чудотворця

19/12/2018
Важко знайти більш шанованого в православному світі святого, ніж Микола Чудотворець. Він охороняє моряків, дітей та невинно засуджених, кількість присвячених…
Read More

Свято-Михайлівський храм село Мала Мощаниця

17/12/2018
7 червня 2016 року архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон з архіпастирським візитом відвідав Свято-Михайлівську парафію села Мала Мощаниця Здолбунівського благочиння,…
Read More